Вдосталь нагулявшись по Анкарі, ми повернулися на железнодорождний вокзал. Тепер нам треба було їхати в Адапазари (Adapazar?). Це таке місто між Анкарою і Стамбулом.
Наше знайомство з залізницями Туреччини почалося з табло. Ну, то що воно на турецькому це півбіди, так воно ще й якийсь нелогічне. Потяги з'являються не там, де вони по ідеї повинні бути. При цьому назви станцій не обов'язково збігаються з назвою міста. Спробуй в цьому розберися, адже ніде немає списку відповідності станції і міста.
Ж / д вокзал в Анкарі. Туреччина.
Наш потяг затримався, але зрозуміли ми це тільки після того що не виявили на пероні нічого схожого на наш склад. Спробували поговорити з тіткою на Infomation. Вона бідна заплуталася і нас заплутала, навіщо то почав пропонувати нам вже інший експрес.
Але на цьому все не закінчилося. Ось уявіть, сидите ви в очікуванні поїзда, який ніби як спізнюється на годину, але точно ніхто нічого не говорить. По-англійськи, працівники вокзалу особливо не розуміють. І тут, в 12 ночі, гасне табло! Наша, так би мовити, остання надія на інформацію! А після, закриваються каси і йде тітка на Information! Залишаються тільки прибиральники, ретельно підмітають підлогу. Вокзал закрився і ми одні на пероні ... Я після цього так заповажав наші російські залізниці, перейнявся гордістю за чіткість їх роботи.
Ж / д вокзал в Анкарі. Туреччина.
Поїзд приїхав, запізнився всього то на 3 години. А в Карасу, куди ми і їхали, аж на 6 годин. І це нормальна справа, так як такі поїзди для малозабезпечених, і вони дешевші, ніж автобус. Правда їздять зазвичай все на сидячих місцях, так як купе в 2 рази дорожче: 12 лір (240р) сидячі, 22 ліри (420р) спальний. Винятком є швидкі сидячі експреси до Стамбула. Так що, якщо зважитеся скористатися залізницями Туреччини, врахуйте ці моменти. Це до речі, один з варіантів подорожувати по Туреччині дешево.
У нашому спальному вагоні зайнято було лише 3-4 купе, а в нашому відсіку їхали тільки ми двоє. Трохи незвично все всередині вагона: суцільний коридор, двері назовні можна відкрити на ходу і самостійно, що деякі турки і робили на технічних зупинках.
Корридор всередині вагона.
Вихід зовні. Підходь і відкривай.
Два туалету: європейський і азіатський, плюс приміщення з умивальником. Разом 3 приміщення для гігієни! Але при цьому немає титану з водою! Як же чай то пити? А жаданий доширак, ніж заливати? Або це тільки російські реалії?
Туалет по-турецьки.
Саме купе теж відрізняється: м'які широкі полиці, нижні відкидаються так, що перетворюються в сидіння з підлокітниками. Найбільше розчулював стіл. І куди тут можна покласти батон хліба, варені яйця і картоплю, порізані огірки, і пару пляшок води? І по ідеї на 4-х чоловік!
Турецький спальний вагон.
На кожному вікні символ Туреччини.
І ще сподобалася драбинка на верхні полиці. Вона приставні й дерев'яна! І конструкторами реалізовано так, що якщо верхні полиці опущені, то ставити її нікуди.
Приставні драбинка на верхні полиці.
У нашому вагоні не було провідника, але він періодично до нас приходив, мабуть один на кілька вагонів. Зате в кожному купе був кондиціонер і регулятор температури. Також була і розетка, в якій я зарядив всі свої акумулятори. Ось виявляється до чого дійшов прогрес! Коли цікаво це у нас в Росії буде в поїздах?
Вдосталь виспавшись в запізнився на півдня поїзді, ми вийшли в Карасу, і через пару годин вже були в містечку Карасу. Тут нас вже зачекалися друзі, російсько-турецька сім'я, тато, мама і п'ятеро дітей.
Залізниці Туреччини.
Всі частини розповіді про нашу самостійну поїздку по Туреччині:
маршрут - Кемер - Анталія - Демре (Мири) - Олімпус і Чірали. - Сіде - озеро Бейшехир - Каппадокія - Гереме - Анкара - Адапазари - Карасу - Стамбул
